Фото без опису

 

Друга світова війна… Страшна війна ХХ століття, пекуча рана, яка болить досі чи не в кожній родині в Україні.

Свій чорний і кривавий слід Друга світова війна залишила і в Олишівці.  На плаху війни  нею було покладено велику кількість людських життів її синів і дочок. Загиблих на фронтах Другої світової війни мешканців Олишівки-649. З них-зникли безвісті-314, загинули в боях-144,загинули в полоні-30, померли від поранень-62. Найбільші втрати наших земляків у 1941 році-184 зниклих безвісті. Найстарішим зниклим безвісті був В.І. Матвієнко, 1892 року, а наймолодшим -К.М. Моргунов, 1927 року народження, який зник безвісті у травні 1945 року.

На фронтах  Другої світової війни та в партизанських загонах перебувало 1507 чоловік, з них 1325 нагороджено орденами й медалями Радянського Союзу.

  Не перелічити подвигів – і бойових, і трудових здійснених під час Другої світової війни олишівцями, не перелічити героїв відомих та невідомих, живих та полеглих.  Події тих днів не повинні згаснути в народній пам’яті. Про це нагадуватимуть меморіальні дошки, пам’ятники. Та найголовніший меморіал – людська пам’ять, яку ми – нащадки несемо у вічність у своїх серцях.

       Герой Радянського Союзу Галецький Анатолій Кузьмич (03.07.1923 - 25.04.1981) – командир дивізіону полку 3-ї гвардійської легкої артилерійської бригади 1-ї гвардійської артилерійської дивізії прориву 60-ї армії Воронезького фронту, гвардії старший лейтенант.  

Народився А.К. Галецький в місті Ніжині. До війни проживав в Олишівці, випускник Олишівської середньої школи.

      У 1941році Анатолію Галецькому виповнилось тільки 18 років.  Після закінчення артилерійського училища – відразу на фронт, інакше він не міг жити. У 20  А.К. Галецький  уже був кавалером орденів Червоного Прапора і Вітчизняної війни Першого ступеня.

     Героїчний подвиг наш земляк звершив на берегах повноводного Дніпра. 26 вересня 1943 року його дивізіон сміливо, під ворожим вогнем, переправився на правий берег ріки. Звідти А. Галецький коректував вогонь всього артполку і цим забезпечив успіх операції.

     Відважні артилеристи в ході бою в районі села Ярославки знищили 7 гармат і шестиствольних мінометів, 4 танкових кулемети, склад з боєприпасами, подавили вогонь двох мінометних батарей, знищили сотні гітлерівських солдат і офіцерів.

    У жовтні 1943 року артилерійський дивізіон, яким командував Галецький, знову відзначився. На одній з ділянок правобережжя Дніпра він відбив шість ворожих атак, зупинив просування фашистських танків, знищив при цьому 10 танків, вісім автомашин і до батальйону гітлерівців. Скупі цифри. А як багато вони говорять. За ними – мужність і героїзм, безмежна відданість і вірність своєму військовому обов'язку.

     Батьківщина достойно відзначила свого вірного сина, присвоївши йому звання Героя Радянського Союзу.

          Для олишівців, як для всіх українців,  Друга світова  війна була боротьбою за право на вільне життя, за свою землю, за гідне майбутнє. Воїни-олишівці зробили вагомий внесок у перемогу над нацистською Німеччиною та її союзниками.

           Багато трагічних і героїчних сторінок закарбувала Друга світова війна на скрижалях  історії нашого селища.

         З оперативного повідомленя  Південно-Західного фронту: «Противник  в течении 10.09.41 продолжал развивать успех на всем участке данного направления и к 15.00 10.09.41 частями 134 и 260 вышел на рубеж Олишевка». 11 вересня 1941 р. німецькі загарбники захопили Олишівку.

Під час окупації в селищі було створено Олишівську районну та сільську управи. На них було покладено обов'язки по мобілізації добровольців до окупаційної армії, заборона усіляких спілок, зборів, ходіння у нічний час, реєстрація , паспортизація, оподаткування населення, стягнення штрафів. Так в період окупації в Олишівці було створено сільськогосподарське трудове об'єднання  та працювала початкова школа з українською мовою.

     Створювались партизанські загони і диверсійні групи для боротьби з нацистською  армією, для дезорганізації ворожого тилу, до партизанських загонів пішли кращі сини і дочки трудящих Олишівки, серед яких були Олексій Якович Сироїд, Федір Васильович Примостка, Петро Тимофійович Ренський,  Пилип Сергійович Ліщенко, Прокіп Онуфрієвич Кравець, Олексій Васильович Гайдук, Іван Васильович Овсійко, Максим Васильович Кулак, Григорій Дмитрович Демиденко, Ольга Григорівна Хавкіна, Сава Акимович Пика.

         Цілими сім'ями йшли патріоти в партизанські загони. Пішов у ліс до партизанів колгоспник Костюр Григорій з дружиною, дочкою Ольгою і зятем Хавкіним Михайлом. Вступив до партизанського загону і лікар Демиденко Г.Д. З усіх сіл Олишівського району та навколишніх районів стікались в партизанські ліси сотні народних месників, що влились в партизанське з'єднання «За Батьківщину», яке під командуванням Бовкуна Івана Михайловича перетворилось у грізну силу, що наносила великі удари по ворогу. Партизанське з'єднання складалось з трьох полків, якими командували досвідчені командири. Командиром першого полку був Симоненко Микола, другого – Шевелев  Олександр, третього – Дешко Михайло.

       Значна частина Олишівських партизанів входила до командного складу партизанських полків, батальйонів, рот. Так Кулак Максим Васильович був комісаром партизанського полку, Кулак Василь Васильович начальником адміністративно – господарської частини батальйону, Гайдук Олексій Васильович був політруком роти. Хавкін Михайло Васильович  - начальником батальйонної розвідки.  По всій країні широко прокотилась слава Чернігівських партизан. Ця слава прокотилась далеко за межами нашої Олишівки.

 

       В роки тимчасової окупації, нацистські  загарбники завдали величезної матеріальної шкоди в нашій країні і зокрема в нашому селі. Було зруйноване двоповерхове приміщення школи, універмаг, пограбовано інші державні установи: пошту, радіовузол тощо. В бібліотеках було знищено весь книжковий фонд. Зруйнували устаткування редакції районної газети. Сотні молодих колгоспників і колгоспниць були силоміць вивезені в Німеччину на роботу. Два роки Олишівка була під владою нацистських окупантів.

       18 вересня 1943 року (о18.00)  доблесні радянські війська назавжди звільнили село від нацистських загарбників. Олишівці повернулися до мирного життя, але війна тривала. Частина молоді була призвана на фронт, а інші допомагали військам налагодити фронтові перевезення  продуктів харчування. Регулярно надсилалися на фронт посилки з подарунками для солдатів 25-го гвардійського стрілецького полку, яким командував Герой Радянського Союзу В.В. Смирнов, за що  Олишівка отримала від воїнів вдячного колективного листа. Олишівка жила відбудовою народного господарства, впорядкуванням могил загиблих та  проводила мобілізацію матеріальних ресурсів, передовсім  продовольчих запасів зерна, на допомогу  армії.

 

     Ще в ході війни після вигнання із села окупантів трудящі села почали відбудовувати зруйновані будинки, відбудовувати колгоспне господарство. Повертались в рідні місця колгоспники. Важко було відбудовувати господарство без тягла і машин. Відбудовуючи зруйноване господарство трудящі Олишівки, виявляли велике піклування про нашу армію. Трудящі Олишівського району зібрали 2220340 крб. на будівництво танкової колони «Колгоспник Чернігівщини». Олишівський колгоспник Кулак Василь вніс на будівництво танкової колони 40 тис. крб. 

В 1947 році воїнів, які загинули в боротьбі з нацистськими загарбниками  на території селища в роки війни було перезахоронено в братській могилі в селищному парку. В 1967 році на братській могилі установлено надгробок.  17  листопада 1968 року на честь  загиблих на фронтах  олишівців встановлено обеліск Слави.

   Усвідомлюючи, якою великою ціною завойовано перемогу, ми схиляємо голови перед священною пам'яттю всіх тих, чиї життя забрала війна, та висловлюємо шану ветеранам, які на своїх плечах винесли тягар війни та підняли країну з руїн у повоєнні роки.

 

   Ми пам'ятаємо, що той, хто захищає свою землю, завжди перемагає. Ця пам'ять робить нас сильнішими. Вона — запорука неминучості нашої перемоги і сьогодні.